Шерсть бергамської вівчарки — найяскравіша особливість цієї собаки. Вона масляниста, довга, важка і звисає широкими шнурами. Шерсть буває сірого, чорного, кольору Ізабелла (блідо- або крапчасто-палевого) або світло-палевого. Великі та потужні, дорослі пси мають зріст 58–62 см, а суки — 54–58 см. Дорослі пси важать 32–38 кг, а суки 26–32 кг.
Як не важко помітити, бергамська вівчарка походить від собак-охоронців: вона від природи обережна і пильна, має сильний захисний інстинкт. Тому рання соціалізація має вирішальне значення, як і наявність досвідченого власника. Це не ідеальна порода для тих, хто вперше заводить собаку. Він потребує постійних тренувань і має сильне бажання догодити.
Вважається, що древня пастуша та охоронна порода бергамська вівчарка з'явилася в Персії тисячі років тому. Цей собака супроводжував кочових землеробів, часто в суворих умовах заганяв отару та захищав від хижаків. Деякі кочівники поселилися в італійських Альпах, і собаки отримали назву регіону, де їх вперше побачили: бергамаско. Порода майже вимерла із падінням виробництва вовни в Італії після війни, але була відроджена відданими селекціонерами.
Бергамська вівчарка — зазвичай дуже здорова порода: поки що не було виявлено ніяких специфічних для цієї породи проблем, пов'язаних зі здоров'ям.
Щодня потрібно приділяти близько години фізичному навантаженню, хоча ця енергійна порода має велику витривалість і за можливості з радістю буде займатися більше. Не забувайте очищувати шерсть від всілякого сміття, коли повертаєтесь додому!
У порівнянні з собаками менших порід собаки великих порід не тільки мають підвищений апетит, але й потребують збалансованого раціону з різних поживних речовин, що містить мінерали і вітаміни. Деякі великі породи, такі як бергамська вівчарка, також схильні до здуття живота і проблем зі шлунком; мінімізувати ризик виникнення таких симптомів допоможе більш часте годування меншими порціями.
Цей собака має особливу шерсть, яка потребує грумінгу різного обсягу на різних стадіях її розвитку. Спочатку шерсть щеняти потребує щотижневого розчісування. Але починаючи від віку 10 місяців і до трьох років шерсть дорослої тварини починає замінювати м'яку щенячу і потребує щоденної уваги, аби не скручуватися в пучки. Після трьох років шерстяний покрив сформований і шерсть потребує дуже мало уваги — розчісування двічі на місяць і купання один-два рази на рік. Коли собаці буде приблизно п'ять років, шерсть може досягати землі.
Хоча традиційно вважається, що багато собак добре ладять з дітьми, усім собакам і дітям потрібно вчитися тому, як спілкуватися і поважати один одного, щоб їм було безпечно разом. І навіть при такому вмінні собак і малих дітей ніколи не слід залишати разом без нагляду дорослих, які повинні завжди спостерігати за усіма їхніми контактами.
